Яку рису ви вважаєте найголовнішою в людини?
Коли я запитую у своїх знайомих, друзів чи знайомих: "Яку рису ви вважаєте найголовнішою у людини?", фактично завжди чую у відповідь: "Доброту та щедрість". І насправді з цим важко не погодитися.
Натомість дехто, наприклад, вважає, що прояв цих рис - річ досить... небезпечна: мовляв, нашою добротою просто можуть скористатися! Тож такі люди бояться відкривати своє серце, не поспішають демонструвати на загал свою доброту чи щирість, уособлюючи їх зі слабкістю. Їхня логіка проста: коли я відкриваюся, я стаю беззахисним - і цим неодмінно скористаються оточуючі! Власне, як у боксі: тільки-но "відкриєшся", супротивник одразу влучить у тебе. Саме виходячи з цього, такі люди воліють тримати все в собі, не проявляти своїх справжніх емоцій, аби тільки не дозволити завдати удару по собі...
Та чи так це насправді? Невже наші щирість і неприхована доброта і справді - прояв слабкості?
У моєму розумінні доброта - це насамперед щедрість душі. І проявлятися вона має не лише по відношенню до інших, а й - чи не в першу чергу - до себе! Адже лише тоді нею можна буде ділитися з іншими, коли в тебе самого цього вдосталь.
Водночас коли ця доброта йде не зсередини, коли просто доводиться бути чи бодай виглядати добрим, зазвичай виникає підґрунтя для подальших образ - через невиправдані очікування, хибні припущення та марні сподівання.
Для мене добра і відверто щедра людина - завжди сильна. Адже тільки сильна людина, з великими внутрішніми ресурсами не боятиметься виглядати "якось дивно" чи "не так, як прийнято". Вона не соромитиметься здатися слабкою чи проявити на загал те, що в неї всередині. Лише духовно сильна людина може дозволити собі знехтувати умовностями, піти всупереч громадській думці, не зважати на стереотипи та загальноприйняті моделі поведінки - і безкорисливо простягне руку допомоги. І не для того, щоб почути "дякую"! Ні, вона не розраховуватиме ані на "алаверди", ані на вдячність.
Просто вона не зможе вчинити інакше! Адже завдяки своїй внутрішній силі вона може дозволити собі таку розкіш, як емпатія, співчуття, чуйність! Така людина завжди помітить чужий біль і підтримає тих, хто цього потребує. Звісно, якщо вона при цьому помічає і свій біль та не намагається втекти від нього, а навпаки - знаходить можливість відчути, пережити та вилікувати його...
Тож не варто боятися проявляти свою доброту. Не треба ховати свою щирість і щедрість під забралом байдужості та обладунками непохитності. Не слід побоюватися здатися слабким - насправді в цьому ваша сила.
А ви як вважаєте?
