Перехід на новий життєвий етап завжди оплачується кризою

Перехід на будь-який новий життєвий етап завжди оплачується кризою.

Але ж як часто буває: ми й начебто "заплатили" за певний досвід, а на нову сходинку духовного розвитку так і не перейшли. Не просунулися ні на крок.

Ніби завмерли, застрягли між старим і новим, між минулим і майбутнім. Між тим, що тримає, що ми не можемо відпустити, і тим, що не можемо чи бодай не хочемо прийняти.

Це як два світи.

У першому з них ми в тій ролі, з якої насправді вже виросли і яку маємо відпустити, щоби увійти в другий світ - світ нових себе, прийнявши всі зміни, що відбулися з нами і навколо.

...Останній рік ми всі живемо в умовах війни - з жертвами і болем, щоденними втратами і переживаннями, руйнуваннями і стражданнями... І це не могло нас не змінити - кардинально і безповоротно. Адже війна, без перебільшення, розбила наше життя, розділивши його на "до" і "після". І багатьом із нас прийняти це вкрай важко. Важко усвідомити, що так, як раніше, вже не буде. І такими, як до війни, ми вже не станемо. Це вже наше минуле.

Так, входити в новий світ - це завжди ризик, за який доводиться подекуди платити надто велику ціну, але ж, з іншого боку, цей ризик сповнений життям та енергією.

І, погодьтеся, краще ризикнути і потім пошкодувати про це, ніж не піти на ризик, а згодом шкодувати. Усе має свою ціну: і за ризик, і за його відсутність.

Плату передбачено завжди.

Колись одна моя колега сказала: "Самобутність оплачується соромом. Вихід зі співзалежності - розривом. Народження - болем. Близькість - компромісами. Свобода - самотністю..." І цей перелік може бути нескінченним.

Так, ціна може видатися зависокою. Але ж, затримуючись у своїй старій, уже вичерпаній ролі, людина ризикує втратити набагато більше, адже з часом починає "сповзати" до емоційного банкрутства.

Втрачає сили, мотиви, зрештою цікавість до життя як такого.

І, на жаль, таких людей, які виявляють неготовність змінюватися, вчасно реагувати на реалії сьогодення, адекватно оцінювати ситуацію навколо, чимало.

Батьки, які не готові прийняти той факт, що їхні діти вже давно виросли і не потребують постійної опіки. Управлінці, які не вміють делегувати свої повноваження, замикаючи все на собі. Громадські активісти, які насправді не мають жодного власного досягнення.

Критикани, вся діяльність яких зводиться виключно до заперечення результатів роботи інших... Цей перелік можна ще довго продовжувати - таких людей насправді багато.

Людей, які чимдуж чіпляються за своє минуле, панічно боячись щось змінити в житті, зрушити з місця. Людей, які діють у суворій відповідності до лише їм відомих норм і встановлених колись правил. Людей, зрештою - абсолютно нецікавих через їхню суцільну прогнозованість.

...Так, зробити крок у невідомість складно. Це ніби із заплющеними очима стрибнути з гори або зануритися на глибину - це може несамовито лякати. І тут дуже важливо подолати цей страх. Адже, коли життя нас штовхає і ми самі йдемо в цю кризу - так, абсолютно не готові до неї, не розуміючи всієї глибини невідомого, ми, між тим, отримуємо новий шанс.

Шанс пізнати себе інших. Себе нових. Без зайвих ілюзій, що все може залишиться, як раніше, - ті ж зв'язки, той же рівень, те ж сприйняття...

...Ні. Криза, вона не про те, щоб ми залишилися там, де були. Вона - про те, що найскладніше змінювати. Вона - про те, що ми почуваємося неготовими до своєї неготовності змінюватися. Але й вона про те, що ми маємо змінитися. Іншого не дано...

Бути готовими до змін неможливо, головне не чинити опір тому, що відбувається, вірити у свій шлях.