Переживання самотності. Невже все так погано?

Переживання самотності ... у житті кожного з нас одного разу настає період, коли ми відчуваємо відчайдушну самотність. Вас кинув партнер або ви самі перервали вичерпали себе відносини, помер близька людина або ви прийняли рішення кардинально змінити своє життя, переїхавши в інше місто, з вами припинив спілкуватися колись найдорожчий друг або ви віддалилися від нього – власне, в даній ситуації це не суть важливо.

Головне, що після подібних подій незмінно настає день, коли ви відчуваєте тотальне самотність, ніби перебуваєте у вакуумі, коли навколо вас продовжує кипіти життя. У такі моменти накриває смуток, а в голові рояться думки про свою непотрібність, нерозуміння з боку оточуючих і т. д.

За великим рахунком, самотність за своєю суттю-це усвідомлення того факту, що ви бачите світ виключно з власних позицій, під власним кутом зору, в контексті власного світосприйняття. І очевидно, що будь – яка інша людина за тим же принципом дивиться на нього-крізь призму особистого сприйняття. Змінити такий порядок речей не в наших силах, адже суб'єктивність сприйняття закладена самою природою і протистояти їй ми ніяк не можемо.

Так, ми всі живемо в одній реальності, але кожен з нас бачить і оцінює її по-різному. Саме з цієї причини нам часом так складно знайти спільну мову навіть з найближчими людьми. І в повній мірі зрозуміти і прийняти це і дозволяє самотність.

Да, мы все живем в одной реальности, но каждый из нас видит и оценивает ее по-разному. Именно по этой причине нам порой так сложно найти общий язык даже с самыми близкими людьми. И в полной мере понять и принять это и позволяет одиночество.

Втім, чимало й тих, хто вибирає діаметрально інший стиль поведінки: вони йдуть в себе, занурюючись в пучину самокопання з властивими йому самозвинуваченнями і самовиправданнями. У такі моменти люди часом впадають в крайнощі - від " Я самотня, тому що у мене поганий характер/не вмію правильно спілкуватися з людьми/часто ображаю або ображаюся...» і т. д. до «мене ніхто не розуміє, тому що поступаються мені за всіма параметрами /ціни собі не складуть/не бачать мої хороші якості...»

Варіацій таких "пояснень" насправді безліч.

Тим часом, занурюючись в самобичування або докори інших, люди часто забувають одну непорушну істину – самотність дарує нам безцінний досвід і викладає найважливіший життєвий урок. Адже залишаючись наодинці з собою, своїми думками, ніким і нічим не відволікаються, ми отримуємо унікальну можливість зосередитися виключно на своєму внутрішньому світі, зустрітися з собою справжнім і пізнати себе.

І знаєте, що цікаво: тільки пізнавши себе, людина може відкритися іншим! Притому відкритися саме в тій мірі, в якій сам вважатиме для себе можливим. Тільки зустрівшись з собою справжнім, прийнявши себе з усіма внутрішніми протиріччями і «примиривши» їх між собою, людина буде готовий до зустрічі з іншими.

Адже перебуваючи на самоті, ми НЕ МОЖЕМО робити "знижку на того хлопця», не маємо можливості урочисто покласти на оточуючих відповідальність за себе і своє майбутнє:" ти-сенс мого життя«, а може, і навпаки, звинуватити у власних промахах: "це ти мене довів до такого стану...»

У моменти самотності ми самі, і тільки самі несемо відповідальність за свій стан/настрій/поведінку/життя. Так, в такі періоди ми неминуче стикаємося з власною незадоволеністю, невдоволенням обставинами, що склалися. Але рано чи пізно усвідомлюємо: те, що ті самі обставини склалися «не так», обумовлено, перш за все, нашим вибором.

Так, Колись ми зробили такий вибір. Бути може, помилковий. Але він-наш. І на самоті, залишаючись наодинці зі своїми думками, ми розуміємо і приймаємо: далеко не завжди в житті виходить зробити правильний вибір. Адже наші можливості обмежені часом.

Тому так, ми можемо і обов'язково будемо помилятися, вибираючи між чимось. Або ж підемо іншим шляхом: просто будемо уникати робити свій вибір. Але ж таке рішення це теж вибір, правда?

Що краще: вибирати блискавично, аби не морочитися, або довго і ретельно обмірковувати всі варіанти розвитку подій і перспективи свого рішення? Продовжувати шукати причину своїх невдач в інших або приймати відповідальність на себе? Як реагувати на життєві виклики і приймати себе в їх подоланні з усіма неминучими власними помилками?

Це непрості питання. І відповіді на них викристалізовуються якраз в період самотності…

Втім, навіть усвідомлюючи безсумнівну корисність самотності, багато людей відчувають патологічний, часом незрозумілий страх перед ним, а тому всіляко уникають усамітнення з собою. І тим самим позбавляють себе принади чарівних відкриттів власної душі.

Що робити в такій ситуації, коли, з одного боку, залишитися наодинці з собою відверто страшно, а з іншого – не хочеться втратити шанс осягнути те глибинне і в той же час привабливе своєю невідомістю, що зберігається всередині нас? Насправді відповідь очевидна.

Коли ми робимо перший крок-неважливо, чи вперше здійснюємо сходження в гори, чи вчимося плавати, освоюємо нові навички в роботі, і т.д. – нам потрібна підтримка, відчуття плеча поруч, руки, що не дасть впасти.

І занурення в переживання самотності в цей плані не виняток. Не нехтуйте підтримкою досвідчених психологів, які допоможуть вам правильно зануритися в самотність, познайомлять з невідомими вам гранями вашої душі і, звичайно, навчать любити себе. Повіривши, задоволення від самопізнання того варто…