Криза… що з нею робити?
Цей свій пост я захотіла написати саме українською і впевнена, що, прочитавши його, ми зрозумієте чому.
Кожен з нас за своє життя хоча б раз переживає те, що ми називаємо кризою: смерті, токсичні паузи, вимушені зупинки, болючі втрати та кардинальні зміни. Вони завжди є – як би нам не хотілося зворотного.
Насправді це такі собі «генеральні репетиції» великих майбутніх подій. Але ми зазвичай намагаємося гнати від себе навіть думки про це, біжимо, ігноруємо, ображаємось, заплющуємо очі…
Справа в тому, що такі кризи завжди супроводжуються внутрішньою напругою, тривогою та переживаннями. А цього ми й хочемо уникнути. Тому й обираємо для себе подеколи поведінку страуса – голову в пісок. По-дитячому, звісно, але ж багато хто в такі моменти саме так і робить – просто щоб не входити в цей стан. Ніколи і ні за яку ціну…
З віком ми стаємо все більш винахідливими в своєму прагненні не впускати в себе ці кризи, чи бодай не помічати їх. Хтось занурюється в роботу, хтось «заїдає» стрес, хтось все частіше прикладається до пляшки, хтось ізолюється від всього навколо. Втім, яким би не був спосіб піти від реалій, суть і мета від того не змінюється: уникнути себе нового, зі змінами, а тому – фактично незнайомого.
Менше з тим, саме в наших кризах містяться всі відповіді. А отже, єдиний варіант – не бігти світ за очі від них, а навпаки – заглибитися в них, аби відчути, зрозуміти та усвідомити головне.
Зараз ми там, де ми є. І все те, що сьогодні відчуваємо і що проживаємо, – це наслідок наших вчорашніх «втеч».
…Наша криза сьогодні – глобальна. І найголовніше наше завдання зараз – її пройти. Не ховаючись і не уникаючи – зазирнути у найпотаємніші куточки своєї души, зірвавши всі покривала і зламавши всі замки зі своїх внутрішніх схованок. Відкрити все. І – прийняти. Пережити, відчути, перехворіти, вистраждати, проплакати і провоювати. Щоб вийти з цього вже абсолютно іншим. Новонародженим.
…Все в нашому житті має свою ціну. Іноді вона, як сьогодні, величезна. Катастрофічна. Жахлива.
Але від того насправді безцінне те, за що ми її сплачуємо. Хтось гідно зробив крок назустріч цьому випробуванню. Прийняв виклик. Сміливо подивися в очі. А хтось – і на жаль, таких дуже багато, – за старою звичкою щосили й досі намагається його уникати, не помічати, робити вигляд, ніби чого не відбувається.
Та хто б який шлях не обрав, головне – пам’ятати про ціну. І про необхідність оплати.
Можна багато на що заплющити очі. Але платити все одно доведеться. Пам’ятайте про це. І ще. Простір здатний простити нам багато чого, крім одного – незалученості у своє власне життя.
