Перехід на новий життєвий етап завжди оплачується кризою

кризис

Перехід на будь-який новий життєвий етап завжди оплачується кризою.

Але ж як часто буває: ми й начебто «заплатили» за певний досвід, а на нову сходинку духовного розвитку так і не перейшли. Не просунулися ані на крок.

Ніби завмерли, застрягли між старим і новим, між минулим та майбутнім. Між тим, що тримає, що ми не можемо відпустити, і тим, що не можемо чи бодай не хочемо прийняти.

Це як дві світи.

В першому з них ми в тій ролі, з якої насправді вже виросли та яку маємо відпустити, щоб увійти в другий світ – світ нових себе, прийнявши всі зміни, що відбулись із нами і навколо.

…Останній рік ми всі живемо в умовах війни – з жертвами та болем, щоденними втратами та переживаннями, руйнаціями та стражданнями… І це не могло нас не змінити – кардинально та безповоротно. Адже війна, без перебільшення, розбила наше життя, розділивши його на «до» та «після». І багатьом з нас прийняти це вкрай важко. Тяжко усвідомити, що так, як раніше, вже не буде. І такими, як до війни, ми вже не станемо. Це вже наше минуле.

Так, входити в новий світ – це завжди ризик, за який доводиться подеколи платити надто велику ціну, але ж, з іншого боку, цей ризик сповнений життям та енергією.

І, погодьтесь, краще ризикнути і потім пошкодувати про це, аніж не піти на ризик, а згодом шкодувати. Все має свою ціну: і за ризик, і за його відсутність.

Плату передбачено завжди.

Колись одна моя колега сказала: «Самобутність оплачується соромом. Вихід зі співзалежності – розривом. Народження – болем. Близькість – компромісами. Свобода – самотністю…» І цей перелік може бути нескінченним.

Так, ціна може видатися зависокою. Але ж, затримуючись у своїй старій, вже вичерпаній ролі людина ризикує втратити набагато більше, адже з часом починає «сповзати» до емоційного банкрутства.

Втрачає сили, мотиви, зрештою цікавість до життя як такого.

І, на жаль, таких людей, які виявляють неготовими змінюватися, вчасно реагувати на реалії сьогодення, адекватно оцінювати ситуацію навколо, чимало.

Батьки, не готові прийняти той факт, що їх діти вже давно виросли та не потребують постійної опіки. Управлінці, які не вміють делегувати свої повноваження, замикаючи все на собі. Громадські активісти, що насправді не мають жодного власного досягнення.

Критикани, вся діяльність яких зводиться винятково до заперечення результатів роботи інших… Цей перелік можна ще довго продовжувати – таких людей насправді багато.

Людей, які чимдуж чіпляються за своє минуле, панічно боячись щось змінити у житті, зрушити з місця. Людей, як діють в суворій відповідності до лише їм відомих норм та встановлених колись правил. Людей, зрештою – абсолютно нецікавих через їх суцільну прогнозованість.

…Так, зробити крок в невідомість складно. Це ніби із заплющеними очима стрибнути з гори або зануритися на глибину – це може несамовито лякати. І тут дуже важливо подолати цей страх. Адже, коли життя нас штовхає і ми самі йдемо в цю кризу – так, абсолютно не готові до неї, не розуміючи всієї глибини невідомого, ми, поміж тим, отримуємо новий шанс.

Шанс познати себе інших. Себе нових. Без зайвих ілюзій, що все може залишиться, як раніше, – ті ж зв’язки,той же рівень,те ж сприйняття…

…Ні. Криза, вона не про те, щоб ми залишилися там, де були. Вона – про те, що найскладніше змінювати. Вона – про те, що ми почуваємося неготовими до своєї неготовності змінюватися. Але й вона про те, що ми маємо змінитися. Іншого не дано…

Бути готовими до змін неможливо, головне не чинити опір тому що відбувається, вірити у свій шлях..

Перехід на новий життєвий етап завжди оплачується кризою

    Понравилась статья? Поделитесь с друзьями: